Неймовірні події на воді

Багато моряків ще віддавна любили видумувати про свої плавання самі неймовірні історії. Однак те, що іноді реально відбувається в морях і океанах, часом перевершує самі фантастичні вигадки.

Людей в… шлунку кашалота 
“Цей неймовірний випадок відбувся в 1891 році, коли англійське судно «Зірка Сходу» займалося китобійним промислом у районі Фолклендських островів. В один із днів із судна помітили величезного кашалота, влучним пострілом тварина вразили прямо в голову. Поранений кашалот пірнув у безодню, а із судна спустили дві шлюпки
“ Для моряків виявилося повною несподіванкою кашалот, що коли раптово зринув, раптом виявив небачену для свого поранення активність. Потужним ударом величезного хвоста він буквально в друзки розніс одну зі шлюпок
Незважаючи на видобуток, настрій у китобоїв було гірше нікуди, адже команда розбитої кашалотом шлюпки недорахувалася двох людей. Швидше за все, приголомшені ударом хвоста смертельно пораненого гіганта вони захлинулися й потонули. Капітан зробив у судновому журналі запис про загибель двох моряків, китобої пом'янули загиблих товаришів, випивши по чарці скроні. Займатися видобутком не було ні сил, ні настрою. Обробленням кашалота вагою в 40 тонн зайнялися тільки через 15 годин.
Процедура оброблення гаси зненацька перервалася, коли китобої дійшли до шлунку гіганта. У ньому явно хтось ворушився! Шлунок обережно розкрили й раптом побачили скорчене, покрите слизом людське тіло. Це був Джеймс Бартли, один із двох китобоїв, які пропали під час сутички з кашалотом. Нещасного, чий пульс ледве прощупувався, швидко обмили від слизу, розтерли спиртом і вкутали ковдрами. Тільки через три тижні Джеймс, який 15 годин як був записаний у небіжчики, нарешті отямився.
Повністю посивілий Бартли розповів, що навіть не зрозумів, як після катастрофи шлюпки він виявився в ковтку кашалота. Просто раптом стало моторошно темно, а його тіло опускалося вниз по якійсь пульсуючій слизькій трубі. Моторошний сморід і придуха буквально зводили з розуму. Його розпачливі спроби вибратися назовні до успіху не привели, він знепритомнів. Час від часу Джеймс приходив у себе, але відразу знову провалювався в забуття.
Коли Бартли опам'ятався в каюті, він довго не міг зміркувати, що ж з ним трапилося — чи побував він у пеклі або весь цей кошмар йому тільки приснився. 15 годин у череві кашалота, на щастя, обійшлися без поганих наслідків для його здоров'я. Джеймс ще довгі роки плавав по морях, благополучно пройшов усю Першу світову війну, виростив багато дітей.
Треба відзначити, що випадок з розбитою шлюпкою «Зірки Сходу» не є винятковим. Поранені кашалоти нерідко проявляють більшу агресивність, вони погубили чимало моряківккитобоїв і навіть потопили кілька китобійних судів.


І море може горіти…
Страшний землетрус у Криму вночі з 11 на 12 вересня 1927 року запам'яталося деяким очевидцям не тільки моторошною картиною страшних руйнувань і сотнями жертв, але й неймовірною подією — загорілося… море. Таке видасться фантастичною вигадкою, але море насправді горіло, і причиною цього був газ, що вирвався з його безодні.
Під час землетрусу в Криму йшла гроза, блискавки одна за іншою били в море, саме вони підпалили газ, що вирвався на поверхню. Очевидці побачили стовпи полум'я, які піднімалися з моря на висоту в сотні метрів. Загоряння в Чорнім морі були зафіксовані біля Євпаторії й Севастополя. Одні пишуть, що спалахнув метан, що вирвався з надр, інші вважають, що горів сірководень, якого, по даним учених, у Чорнім морі хоч відбавляй.
Відомо, що в Чорного моря є сірководневий шар, що виник через розкладання органічних речовин в умовах недоліку кисню. Із глибини 125 метрів сірководень наповнює товщу води, причому за останні десятиліття рівень сірководневого шару неухильно піднімався.
У деяких місцях його підйом склав десятки метрів. На щастя, поки не зафіксоване випадків, коли сірководень виривався б на поверхню без якого-небудь зовнішнього впливу, інакше жити на узбережжі Чорного моря було б просто небезпечно. Про те, що ця проблема досить серйозна, свідчить трагедія в Камеруні, коли в 1986 році ядушливі гази, що раптово піднялися із дна озера Ниос, погубили 1746 людей.


Буває ж таке!
Коли 5 грудня 1664 року в узбережжя Уельсу затонув пасажирський корабель, із усіх членів екіпажа й пасажирів урятуватися вдалося тільки одній людині, цього везунчика кликали Хью Уильямс. Пройшло більш сотні років і на цьому ж місці, знову 5 грудня, але вже 1785 року, потерпіла катастрофа інше судно.
Разюче, але знову повезло вціліти всього одній людині по імені… Хью Уильямс. Видалося б, уже тільки ці два випадки є неймовірним, просто фантастичним збігом, але провидінню завгодно було додати до них ще один — 5 грудня 1860 року на цьому ж місці затонула рибацька шхуна, і знову в живі залишився тільки одна людина… Ви, напевно, уже догадуєтеся, що цього рибалки теж кликали Хью Уильямс!
З морем зв'язане ще два просто неймовірні збіги. Причетні до них виявилися письменники й моряки. Відомий письменник Эдгар По не раз звертався до теми моря одного разу він написав оповідання про аварію корабля, у якім вижило кілька пасажирів і членів команди. Дуже довго нещасних носило на вутлім суденці по безбережному океану.
Змучені голодом люди пішли на крайній крок — вони вбили й з'їли одного зі своїх супутників — юнгу по імені Річард Паркер. В 1884 році, через кілька років після твору цієї розповіді, у відкритім морі підібрали ялик із трьома, що пережили катастрофа судна моряками.
Зненацька з'ясувалося, що спочатку в ялику їх було четверо, але, збожеволівши від голоду, вони вибрали самого слабкого й молодого, убили його й з'їли. Цим нещасним був юнга по імені Річард Паркер… На вибір жертви розповідь Эдгара По ніяк не вплинув моряки, що стали людожерами, його просто не читали.
Не менш неймовірна історія відбулася в травні 1897 року. Команда бразильського сторожового корабля «Арагуара» випадково виловила в океані пляшку із запискою наступного змісту: «На борті шхуни „Морський герой“ спалахнув бунт. Капітан убитий, перший помічник викинутий за борт. Я, другий помічник капітана, насильно приставлений до штурвала. Вони змушують мене вести судно в устя Амазонки (28 градусів довготи, 22 градуса широти, швидкість 3,5 вузла). Урятуйте!»
Капітан сторожевика відразу перевірив наявність подібного корабля по книзі регістрів Ллойда й насправді знайшов там британський корабель «Морський герой», приписаний до порту Гулль. Бразильський корабель відразу змінив курс і поспішив на допомогу. Через нетривалий час захоплений заколотниками корабель здався на обрії, військові швидко його захопили й обеззброїли бунтівників.
Удалося врятувати другого помічника капітана Хеджера й двох матросів, які відмовилися примкнути до бунтівників. Хеджер дуже здивувався, коли довідався, що допомога прийшла так швидко завдяки записці в пляшці, яку він кинув у море. Виявилося, що ніякої записки він не писав і навіть не мав можливості це зробити.
Уже в Англії, коли бунтівників з «Морського героя» судили, нарешті розкрилася таємниця цієї містичної історії з виловленої бразильцями запискою. Виявилося, що ще за 16 років до спуска на воду «Морського героя» письменник Джон Пермингтон опублікував роман «Морський герой», де написав про бунт на однойменному кораблі.
Рекламуючи свій роман, письменник кинув у море 5 тис. пляшок із фрагментом роману про заколот на судні. Саме таку пляшку через 32 року (!) виловили бразильці… Провидінню було бажане, щоб усе в записці збіглося з реальною ситуацією, яка в той момент розвивалася на самому сьогоденні, не вигаданому письменником, кораблі.