Через чверть століття після війни в глухому лісі під Вязьмою був знайдений вросший у землю танк БТ із добре помітним тактичним номером 12. Люки були задраєні, у борті зяяла пробоїна. Коли машину розкрили, на місці механіка-водія виявили останки молодшого лейтенанта-танкіста. У нього був наган з одним патроном і планшет, а в планшеті — карта, фотографія улюбленої дівчини й невідправлені листи.
25 жовтня 1941 р.
Здраствуй, моя Варячи!
Ні, не зустрінемося ми з тобою.
Учора ми опівдні громили ще одну гітлерівську колону. Фашистський снаряд пробив бічну броню й розірвався усередині. Поки вів я машину в ліс, Василь умер. Рана миючи жорстока.
Поховав я Василя Орлова в березовому гаї. У ній було світле. Василь умер, не встигнувши сказати мені ні єдиного слова, нічого не передав своїй гарній Зої й біловолосій Машеньке, схожої на кульбабу в пусі.
От так із трьох танкістів залишився один.
У сутемени в'їхав я в ліс. Ніч пройшла в борошнах, загублене багато крові. Зараз чомусь біль, що пропалює всі груди, уляглася й на душі тихо. Дуже кривдно, що ми не все зробили. Але ми зробили все, що змогли. Наші товариші поженуть ворога, який не повинен ходити по наших полях і лісам. Ніколи я не прожив би життя так, якби не ти, Варячи. Ти допомагала мені завжди: на ХалхиниГолі й тут. Напевно, все-таки, хто любить, той добріше до людей. Спасибі тобі, рідна! Людина старіє, а небо вічне молоде, як твої очі, у які тільки дивитися так любуватися. Вони ніколи не постаріють, не зблякнуть.
Пройде час, люди залікують рани, люди побудують нові міста, виростять нові сади. Настане інше життя, інші пісні будуть співати. Але ніколи не забувайте пісню про нас, про три танкістів.
У тебе будуть рости гарні діти, ти ще будеш любити.
А я щасливий, що йду від вас із великою любов'ю до тебе.
Твій Іван Колосов
Танк із екіпажем у складі командира молодшого лейтенанта Івана Сидоровича Колосова, башнёра Василя Орлова й мехвода Павла Рудова одержав ушкодження на початку жовтня 1941 року на підступах до Вязьми. Командир був контужений, механіквводій загинув. Колосов і Орлов злили пальне й зняли боєприпаси з інших підбитих танків, відремонтували свою машину й повели її в ліс.
Визначивши, що перебувають в оточенні, танкісти розв'язали пробиватися до своїх з боями. 12 жовтня самотній танк, що вискочив із засідки, розгромив німецьку колону. Танкісти дотримували обережності й намагалися діяти напевно. Однак 24 жовтня, коли вони напали на чергову колону, німці встигнули розгорнути пушки. Решта Іван Колосов розповів у своєму прощальному листі.
Варвара Петрівна Журавльова одержала адресовані їй листа через без малого 30 років.
Цю історію розповів Євгеній Максимов у газеті «Правда» за 23 лютого 1971 року. За його відомостями, танк Колосова був установлений у якості пам'ятника в однієї з доріг — однак до наших днів цей пам'ятник, на жаль, не дожив, як і, наприклад, легендарний КВ-1 по імені «Беспощадний».
Багато інші листи й записки загиблих за Родину опубліковані в книзі «Говорять загиблі герої».
Її неважко знайти в букіністичній торгівлі: з 1963 по 1990 рік вийшло вісім видань книги (лист Колосова включено в неї з 1975 року). Втім, в Інтернеті вона теж є. До прочитання рекомендується категорично.
Комментариев нет:
Отправить комментарий